Комфортний освітній простір як умова партнерської взаємодії її суб’єктів

Вознюк О. М. Комфортний освітній простір як умова партнерської взаємодії її суб’єктів // Збірник матеріалів Всеукраїнської інтернет-конференції «Педагогіка співробітництва як складова реалізації освітньої стратегії навчального закладу», м. Житомир, 24 квітня 2018 року. С. 142–148. 

КОМФОРТНИЙ ОСВІТНІЙ ПРОСТІР ЯК УМОВА ПАРТНЕРСЬКОЇ ВЗАЄМОДІЇ ЇЇ СУБ’ЄКТІВ

У сучасній соціально-економічній ситуації в педагогічній, психологічній та соціологічній науках все частіше звертають увагу на вплив соціуму на становлення особистості. У даних дослідженнях відзначається особлива значимість створення та організації сприятливого психологічного мікроклімату і комфортного для особистості простору.

Розглянемо сутність поняття «комфортний освітній простір» в контексті його впливу на партнерську взаємодію в системах «учень – учень» і «учень – педагог». Партнерська взаємодія пов’язана, з одного боку, з поняттям «взаємодія», а з іншого – з уявленнями про партнерство системи, розвиток якої проявляється через внутрішній рух її елементів, формування єдиного стилю взаємодії, що забезпечує цілісність життєдіяльності та особистісного розвитку всіх суб’єктів системи.

В цілому партнерську взаємодію, можна розглядати як інтегративну характеристику, а саме [10]: вид ділового спілкування, пов’язаний з обміном інформацією, необхідною для вирішення тих чи інших завдань; особливу спільну діяльність, що включає розподіл дій та операцій, обмін діями, а також комунікацію, планування і рефлексію; освітній процес, результатом якого є досягнення певної єдності цілей і реалізація творчого розвитку суб’єктів.

Термін «партнерство» підкреслює специфічну характеристику результату взаємодії, єдиним критерієм якого є наявність самостійного творчого продукту, а не відповідність цього результату тому чи іншому «стандарту».

У контексті нашого дослідження ми розглядаємо поняття «партнерська взаємодія» як спільну діяльність, засновану на діловому спілкуванні, що в результаті дає можливість отримати творчий продукт, в основні якого лежить розвиток самого колективного суб’єкта цієї діяльності.

Розуміння партнерської взаємодії в процесі застосування ігрових технологій дозволяє розглядати партнерство не як властивість конкретного етапу організації освітнього процесу, а як ознаку тривалого перетворення.

Для визначення умов партнерської взаємодії суб’єктів освітнього процесу в школі може бути використаний середовищний підхід. Нам близькі погляди вчених К. К. Платонова, Л. І. Новікова, В. М. Сагатовського та ін., які розкривають поняття середовища через категорії «умови» та «розвиток» [6, 7, 9].

Наприклад, К. К. Платонов, вважає, що середовище – це сукупність умов, які оточують людину і, взаємодіючих з ним як з організмом і особистістю, соціально-побутових умов, а також сукупність людей, пов’язаних спільністю цих умов. У визначенні середовища Л. І. Новікова акцентує увагу на умови, які забезпечують взаємодію людей. З точки зору автора, середовище – це сукупність умов, що впливають на формування і функціонування людини в суспільстві; «предметний» і «людський» стан особистості, її здібностей, потреб, інтересів, свідомості, що дозволяє розглядати особистість в рівній мірі і як представника середовища. Філософ В. М. Сагатовський особливу роль відводить аксіологічній оцінці взаємодії людини та середовища. У понятті «середовище», на його думку, інтегровано все, в чому і щодо чого може бути проявлена активність суб’єктів педагогічного процесу.

У філософських і педагогічних теоріях розкриваються два підходи до визначення сутності взаємодії освітнього середовища і особистості: в одному з них пріоритети віддаються особистості, сім’ї, найближчому оточенню; в іншому – соціальним умовам. Будь-який елемент середовища може по-різному впливати на дитину, а може бути і нейтральним. Таке розуміння ролі середовища в психічному розвитку дитини привело Л. С. Виготського до введення поняття «соціальна ситуація розвитку». Цим терміном він позначав те особливе поєднання внутрішніх процесів розвитку і зовнішніх умов, яке є типовим для кожного вікового етапу і обумовлює динаміку психічного розвитку протягом відповідного вікового періоду, і нові якісно своєрідні психологічні утворення, що виникають по завершенню певного періоду [3].

У ряді досліджень (С. Л. Братченко, В. Г. Воронцова та ін.) в якості сутнісної характеристики освітнього середовища виділяється її гуманітарність. С. Л. Братченко, визначаючи особливості гуманітарного підходу щодо характеристики середовища, зазначає, що оточення людини при гуманітарному підході розглядається як частина його (людини) світу, «оскільки цей світ стає Людським Світом, він наділяється людськими рисами, з ними вступають в «людські відносини ...» [1, с. 78]. В. Г. Воронцова в якості ключової характеристики освітнього середовища визначає взаємодію наступних полів: поле сенсу (культура – особистість – професіоналізм); поле змісту (гуманітарність – креативність – інтеграція); поле організації (різноманітність – індивідуалізація – самореалізація); поле реалізації (освітня програма – педагогічний моніторинг – освітній маршрут); поле результату (універсалізм – цілісність – автономність) [2, с. 284-285].

Таким чином, гуманітарне освітнє середовище – це культурно-освітній простір з пріоритетом гуманістично-моральних цінностей, що забезпечує ціннісно-смислове узгодження позицій всіх суб’єктів освітнього процесу і організоване на основі наступних принципів: міждисциплінарність; варіативність освітніх програм і свобода вибору освітнього маршруту; «відкритість» освітньої системи як факт самореалізації науково-методичного потенціалу, самоврядування та саморегуляції.

Освітнє середовище включається в сукупність умов життєдіяльності педагога та учнів, тому його розвиток впливає на розвиток кожного з них.

Теорія формування розвиваючого середовища досить повно розкрита в дослідженнях В. В. Рубцова, в яких автор зазначає, що в такому середовищі «... розвиток дитини розглядається як процес засвоєння ним багатовимірного і різнобічного інструментарію, властивого різним формам свідомості і діяльності. Ця обставина дозволяє розглядати простір такого типу школи як простір можливостей для освоєння соціальних норм як норм культурно-історичних» [8, c. 284].

Дуже важливо відзначити, що головним принципом розвиваючого середовища стає співпраця дітей та дорослих, що створює умови партнерського сприяння при освоєнні дитиною нових зразків дії, що виключає авторитарний стиль управління. Значущим чинником формування поведінки педагога, спрямованого на розвиток особистості учня, є моделювання розвивального середовища. В процесі реалізації даної моделі у школі необхідно створити «зони підвищеної уваги» і «зони упорядкованої поведінки». У зазначених зонах процес навчання так організований, що він орієнтує дітей на самовдосконалення, на досягнення ними індивідуального успіху [4].

Процес навчання в школі є реальним умовою формування комфортного освітнього простору, якщо він виступає як: життєдіяльність учнів, що включає в себе гру, працю, творчість, спілкування тощо; спосіб оволодіння знаннями, при якому педагог виступає не як джерело інформації, а як посередник між знаннями і дитиною; джерело придбання різноманітного реального (життєвого) досвіду.

Таким чином, узагальнивши вищезазначене щодо формування різних освітніх середовищ в контексті партнерської взаємодії суб’єктів освітнього процесу в школі дозволимо виділити специфіку комфортного освітнього середовища. До якої віднесемо:

1. Учасників освітнього процесу як «освітнього співтовариства», для якого характерні: повага до різноманітності і цінності індивідуума (повагу до ідей, здібностей, точок зору, віку, стилю навчання, культурним традиціям; цінується різноманітність і характерні для кожного індивідуальні цінності; турбота і етика взаємної поваги розглядаються як істотні складові партнерського середовища самоосвіти); інтеграція ідей (акцент робиться на ідеях, які або пояснюють реальність, або допомагають вирішувати актуальні проблеми); спільність зусиль (пізнання і навчання розглядаються як спільна діяльність, а члени співтовариства заохочуються в їх взаємодопомозі; існує установка включати всіх членів співтовариства в конструювання знань, що дуже значимо як для самої діяльності, так і для кожного персонально; в цьому процесі народжується узгодженість, яка стимулює почуття персональної відповідальності і зобов’язання перед іншими учасниками та їх цілями).

2. Створення сприятливого психологічного клімату в школі. Зазначимо, діяльність завжди емоційно забарвлена і характеризується переживаннями, тобто передбачає внутрішню оцінку з позицій «подобається – не подобається». Відносини регулюються організаторами освітнього процесу, які розуміють важливість хорошого психологічного клімату в колективі, емоційного настрою педагогів та учнів. Звичайно, це багато в чому залежить від ціннісних орієнтацій членів колективу, їх моральних норм та інтересів. Оціночні характеристики психологічного клімату – розуміння, повага, відкритість, взаємодопомога, згуртованість, цінність думки кожного, підтримка, право вибору своєї позиції, поведінки при відповідальності за них [5].

3. Використання ігрових технологій. Навчання на основі гри впливає на атмосферу та взаємодію педагогів і учнів, підвищує мотивацію, виникає почуття успіху в подоланні труднощів, поліпшуються когнітивні, емоційні, поведінкові та соціальні навички; групові дискусії сприяють поліпшенню комунікації та взаємодії всіх суб’єктів освітнього процесу.

4. Свобода вибору освітніх маршрутів як результат свободи викладання і дослідження, викладання і навчання.

5. Самоорганізація в освітньому процесі, що має на увазі самореалізацію освітнього потенціалу і саморегуляцію.

Узагальнюючи розгляд середовищного підходу в освіті, дозволимо ввести поняття «комфортний освітній простір», характерною особливістю якого є створення умов для: конструювання освітнього простору, що забезпечує формування партнерської спільноти суб’єктів освітнього процесу на основі їх співпраці, співтворчості та співробітництва; особистісного зростання учнів і педагогів як суб’єктів ціннісного і професійного спілкування конкретної освітньої системи одночасно зі змінами в її організаційному оточенні; побудови маршруту спільної діяльності, орієнтованого на отримання продукту в ситуації реального життя за допомогою колективного освітнього досвіду.

Список використаних джерел та літератури

1. Братченко С. Л. Введение в гуманитарную экспертизу образования (психологические аспекты). М., 1999. 137с.

2. Воронцова В. Г. Гуманитарно-аксиологические основы постдипломного образования педагога: монография. Псков : ПОИПКРО, 1997. 421 с.

3. Выготский Л. С. Педагогическая психология. / Л. С. Выготский. М., 1996. 536 с.

4. Кісіль М. В. Простір освіти з точки зору її основного суб’єкта // Вісник Черкаського університету. 2006. Серія «Педагогічні науки», Вип. 88. С. 138–141.

5. Лукьянова М. И, Калинина Н. В. Удовлетворенность образовательным процессом как критерий деятельности школы // Народное образование. 2003. № 8. С. 177–186.

6. Новикова Л. И., Куликов И. В. Воспитательное пространство: опыт и размышления // Методология, теория и практика воспитательных систем: поиск продолжается. – М. : Прогресс, 1996. 236 с.

7. Платонов К. К. Краткий словарь системы психологических понятий. М. : Высшая школа, 1984. 174 с.

8. Рубцов В. В., Ермакова И. В., Поливанова Н. И. Образовательная среда школы и интеллектуальное развитие детей // Экспериментальные площадки в московском образовании. М. : МИПКРО, 1998. Вып. 2. 320 с.

9. Сагатовский В. Н. Антропологическая целостность: статус и структура // Очерки социальной антропологии. СПб., 1998. С. 27–31.

10. Ткач Т. В. Освітній простір особистості: психологічний аспект : монографія; Інститут ім. Г. С. Костюка АПН України. К. ; Запоріжжя, 2008. 272 с.