Психолого-педагогічний супровід самоактуалізації особистості в освітньому просторі

Вознюк О. М. Психолого-педагогічний супровід самоактуалізації особистості в освітньому просторі // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Психолого-педагогічний супровід професійного розвитку педагогічних працівників: стан і перспективи впровадження», 18 травня 2018 р./ За заг. редакцією Войцехівського М.Ф., Івашньової С.В. К.: Київ. ун-т ім. Бориса Грінченка, 2018. С. 6–14.

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ СУПРОВІД САМОАКТУАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ В ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ

Постановка проблеми, її актуальність та зв’язок із науковими завданнями.

Зростання соціальної свободи для активної творчої особистості та розкриття індивідуальності дозволяє говорити про необхідності як особистісного, так і професійного розвитку сучасної людини в процесі його професійної діяльності. В сучасних умовах нестабільності знайти себе як особистість і професіонала може тільки самоактуалізуючий суб’єкт, який має активну життєву позицію як по відношенню до зовнішніх умов життя, так і до тих внутрішніх процесів, які пов’язані з самосвідомістю, саморозумінням, самоактуалізацією та самореалізацією.

Реформа освіти робить акцент на гуманізацію освіти, тобто на особистісну спрямованість як процес і результат розвитку та самоствердження особистості і як засіб її соціальної стійкості, соціального захисту в умовах ринкової економіки. В основі державної політики в галузі освіти лежить гуманістичний характер, пріоритет загальнолюдських цінностей та вільного розвитку особистості, що дає можливість стати активним суб’єктом свого розвитку та особистісного зростання.

При вивченні проблематики освітніх установ з’ясовується, що в сучасних умовах загострилася проблема, пов’язана з адиктивною, залежною, ризикованою поведінкою здобувачів освіти, що часто призводить до саморуйнування.

Розробляються концепції, програми, заняття, пов’язані з профілактикою поведінки високого ступеня ризику. Однак при аналізі процесу і причин формування такої поведінки, виявляється, що «боротьба» ведеться з наслідками, а не з причинами, що істотно ускладнює вирішення проблеми. Більш того, дана проблематика зачіпає безпосередньо службу супроводу освітнього закладу. Робоча група в складі основних фахівців пише програму супроводу, розробляє заняття, підключає відповідні соціальні служби, включає дитину в групові заняття. Це велика, серйозна робота, що вимагає і професіоналізму, і часу [1].

На проблему особистісного розвитку звертали увагу вчені ще в середині минулого століття, розробляючи наукові підходи до розумінню цього розвитку (Б. Г. Ананьєв, Л. С. Виготський, О. М. Леонтьєв та ін.), розглядаючи ідеї творчого саморозвитку особистості (Я. О. Пономарьов, С. Л. Рубінштейн, Г. С. Сухобская, Н. Ф. Тализіна, та ін.). Парадигма супроводу, в тому числі серед моделей психологічної служби в освіті, описується в роботах, Г. О. Балла, Е. Ф. Зеєра, С. Д. Максименка, В. Г. Панка, І. С. Якиманської та ін. Однак, незважаючи на досить велику кількість публікацій з проблеми психолого-педагогічного супроводу, недостатньо вивчена специфіка, що супроводжує роботу стосовно різних категорій суб’єктів супроводу, а також її ефективність. Додамо ще й те, що сьогодні в системі психолого-педагогічного супроводу поряд з традиційними видами діяльності реалізується такий комплексний напрямок, як розробка (проектування) освітніх програм. Таким чином, система психолого-педагогічного супроводу стає все більш актуальною.

Особливістю сучасної парадигми супроводу є її вибірковість по відношенню до суб’єкта супроводу. Так, предметом багатьох робіт виступає організація психолого-педагогічного супроводу дітей з обмеженими можливостями здоров’я, дітей-сиріт та патронатних сімей, дітей «групи ризику», включають в себе дітей з неблагополучних сімей, дітей, які вживають психоактивні речовини або знаходяться в процесі реабілітації, мають ризик суїциду. Актуальними стають роботи, спрямовані на організацію супроводу дітей-мігрантів і вимушених переселенців, старшокласників в процесі вибору професії іта адаптація школярів в початковій ланці. Проте, ефективність позасистемної роботи з результатом впливу негативної середовища і загальної ситуації розвитку дитини не приносить часто бажаних результатів і залежить від особистості супровідника.

Аналіз досліджень.

У своїй роботі ми спираємося на дослідження в області гуманістичної психології (Дж. Келлі, А. Маслоу, Г. Олпорт, К. Роджерс, Е. Фромм) як на один з новітніх напрямків у персонології, де стверджується, що людина від природи добра та здатна до самовдосконалення. Виходячи з цього, система супроводу повинна бути вибудувана таким чином, щоб сприяти розвитку людини як активного творця власного життя, що володіє свободою вибирати і розвивати стиль життя, яка обмежена тільки фізичними або соціальними впливами.

Основними компонентами, складовими структури такого превентивного супроводу, будуть наступні характеристики самоактуалізуючої особистості: адекватне сприйняття часу і реальності; прийняття себе, інших, природи; безпосередність, простота і природність; орієнтованість на покликання, громадський обов’язок; незалежність, автономність у поглядах, повагу; вершинні переживання і переживання ситуації успіху; почуття жалю, інтимності, неформального ставлення до людей; креативність, почуття гумору, свіжий погляд на події.

Таким чином, ми вважали актуальною організацію в освітньому просторі системи психолого-педагогічного супроводу самоактуалізуючої особистості, починаючи з загальноосвітніх установ і закінчуючи інститутами післядипломної педагогічної освіти. На даний момент актуальним є саме принцип випереджаючого, застерігаючого та запобігаючого негативним явищам супроводу. Своєчасність цього твердження відбивається і в нормативних документах, що стосуються освітнього простору.

Основним об’єктом оцінки особистісних результатів служить сформованість універсальних навчальних дій в рамках наступних основних блоків: сформованість основ громадянської ідентичності особистості; готовність переходу до самоосвіти на основі навчально-пізнавальної мотивації, в тому числі готовність до вибору напрямку профільної освіти; сформованість соціальних компетенцій, включаючи ціннісно-смислові установки і моральні норми, досвід соціальних та міжособистісних відносин, правосвідомість. Відповідно до вимог стандарту оцінка особистісних результатів не включається в підсумкову атестацію учнів, а стає предметом оцінки ефективності освітньо-виховної діяльності освітнього закладу та освітніх систем різного рівня.

До результатів індивідуальних досягнень учнів відносяться ціннісні орієнтації учня та його індивідуальні особистісні характеристики. Впроваджувані освітніми установами нові державні освітні стандарти також спрямовані на оцінку особистісних результатів. Пропонується орієнтуватися не тільки на знання, а й на досвід особистісного, соціального, пізнавального та комунікативного розвитку учня. Активізується спрямованість на особистісний результат, тобто готовність до саморозвитку і особистісного самовизначення. Ставлення до результату як до наявності досвіду вирішення проблем і творчої діяльності.

Передбачається, що при зміні вектору прикладення зусиль від дітей групи ризику і вирішення їх проблем, до формування самоактуалізації особистості протягом усього освітнього процесу і активного супроводу розвитку даного феномена, ситуація в освітніх установах буде відповідати тим вимогам і законодавчим актам, що регламентують їх роботу.

Одним з пріоритетних напрямків сучасної психолого-педагогічної науки стає обґрунтування системи психолого-педагогічного супроводу самоактуалізації особистості в освітньому просторі. На думку більшості вчених (А. Маслоу, К. Роджерс, М. Й. Боришевський, Г. А. Цукерман та ін.), процес самоактуалізації може протікати спонтанно, однак при створенні сприятливих умов існує можливість стимулювання, підтримки, супроводу цього процесу.

У педагогічній науці рідко використовується поняття самоактуалізації. Найчастіше зустрічається термін «самореалізація». Уточнимо співвідношення між поняттями самоактуалізація і самореалізація. Реалізація (realization) – це перш за все усвідомлення, когнітивна діяльність, спрямована на досягнення внутрішнього результату. Таким чином, самореалізація передбачає розумовий, теоретичний аспект діяльності, з використанням переробки внутрішнього «образу Я», картини світу і життєвого плану, переробку цього плану як формування концепції минулого. Актуалізація (actualization) має значення процесуальності, витрату сил на вчинки, які мають значення для особистості в даний момент і мають передбачуваний результат. Самоактуалізація і самореалізація виявляються, таким чином, двома рівноправними сторонами одного процесу, в якому полягає зростання особистості, яка розкриває і використовує свій людський потенціал. Акт самоактуалізації – це кінцеве число дій, виконуваних суб’єктом на підставі свідомо поставлених перед собою в ході самореалізації цілей і виробленої стратегії їх досягнення. Кожен акт самоактуалізації має в своїй структурі декілька компонентів, що включають рефлексію, емоції, волю тощо і завершується специфічною емоційною реакцією (позитивною в разі успіху, і негативною в разі невдачі).

Самоактуалізація – це індивідуальний процес і протікає він, як правило, у всіх сферах діяльності людини, однак саме навчальна діяльність відіграє в цьому процесі значну роль і служить важливою сферою самовираження. Як показують дослідження, однією з основних причин втрати інтересу до навчання, і, як наслідок, неуспішності в даному виді діяльності у школярів є відсутність можливості реалізувати свій творчий хист та можливості [3]. У гіршому випадку це призводить до хвороби, залежності (штучної стимуляції радості) або депресії з подальшим суїцидом. Соціально-економічна картина посилює ситуацію: молодь не тільки не вміє справлятися з неминучою зустріччю з труднощами, але і не має мотивації до їх подолання, не бачить для себе більш-менш певного майбутнього. Психічне здоров’я школярів підривають і засоби масової інформації.

Велика частина демонстрованих фільмів і передач пов’язана з прийдешніми катастрофами: потоп, вічна зима, глобальна спека, міжпланетна війна тощо. Потрібна велика психолого-педагогічна робота з дитиною з метою запобігання свідомості «катастрофи», її очікування і безглуздості існування. Діяльність педагога має бути спрямована на актуалізацію здібностей дітей, розуміння перспективи свого розвитку, і формування захисних (зберігаючих) механізмів.

Увага до проблеми самореалізації і самоактуалізації, як до визначальною в розвитку особистості, орієнтує педагогів і психологів на створення в освітніх установах спеціальних психолого-педагогічних умов, що сприяють самоактуалізації особистості і дозволяють розкрити та реалізувати свій творчий потенціал [2].

В рамках нових підходів до української освітнього простору розробляється компетентнісна модель випускника, що в основі має якості, які допомагають сформувати цілісну особистість у мінливому сучасному суспільстві. Нині Нова українська школа покликана закласти в учнівській молоді такі якості, як здатність брати на себе відповідальність, почуття власної гідності, повагу до інших, партнерську взаємодію в співробітництві, креативність, рефлексивність, готовність до саморозвитку. Всі ці якості найбільш повно проявляються у людини, яка повністю розкриє свій внутрішній потенціал, тобто, у самоактуалізуючій особистості, що характеризується: готовністю до змін, мобільністю, здатністю до нестандартних трудових дій, відповідальністю та самостійністю в ухваленні рішень, вмінні вчитися тощо. Це, в свою чергу, безпосередньо пов’язане зі структурними компонентами самоактуалізації, такими як: потреба в пізнанні, креативність, спонтанність (природність), розуміння цінності життя, незалежність у прийнятті рішень, розуміння власних бажань, прийняття себе і позитивний погляд на світ.

В даний час проблема становлення цілісної самоактуалізуючої особистості і формування конкурентоспроможного фахівця в будь-якій сфері життя, виходить на перший план, що підкреслюється в дослідженнях, присвячених вивченню вищої педагогічної освіти (І. А. Зазюн, Н. Г. Ничкало, С. О. Сисоєва та ін.). М. Й. Боришевський, І. С. Кон, С. Д. Максименко, В. В. Рибалка та інші розглядають самоактуалізацію як єдність особистісного і професійного розвитку. Ряд досліджень, присвячених вивченню самоактуалізації в період середньої та пізньої дорослості, пов’язаний з проблемою самоактуалізації вчителів (Г. О. Балл, І. Д. Бех, Л. В. Долинська, Н. В. Чєпєлєва та ін.). Різні педагогічні умови, що сприяють самоактуалізації в умовах вузу в рамках будь-якої предметної області розглядаються в роботах О. В. Вознюк, О. А. Дубасенюк, В. А. Семиченко, А. В. Фурман та ін.

Однак, системних досліджень і збудованих теорій, що стосуються психолого-педагогічного супроводу самоактуалізуючої особистості в освітньому просторі та охоплюють не тільки систему середньої та вищої освіти, а й систему підвищення кваліфікації педагогів ще не було.

Наукові результати. Висновки та перспективи подальших досліджень.

Таким чином, актуальність дослідження визначається протиріччями між:

· необхідністю здійснення гуманістичної спрямованості освіти (на підставі нормативних документів) і слабкою розробленістю адекватної системи педагогічних умов, методів і засобів, що сприяють самоактуалізації всіх учасників освітнього процесу;

· зростаючою потребою суспільства в самоактуалізуючих особистостях і відсутністю ефективної науково обґрунтованої системи психолого-педагогічного супроводу процесу цієї самоактуалізації в ході безперервної освіти;

· необхідністю підвищення ефективності освітньо-виховних засобів в процесі реалізації компетентнісного підходу в освіті та недостатньою вивченістю особливостей процесу самоактуалізації і його психолого-педагогічного супроводу в освітньому просторі;

· рівнями підготовки педагогів у закладах вищої освіти, в логіці компетентнісного підходу і відсутністю розробленості (теоретичної і методологічної) суті формування кожної особистісно-формуючої компоненти в загальнокультурних і професійних компетенціях;

· потребою суспільства у вихованні розвитку самоактуалізуючої особистості і відсутністю системи підвищення кваліфікації педагогів, спрямованої на формування у педагога структурних компонентів самоактуалізуючої особистості.

Виходячи з вищезазначеного, перспективами даного дослідження можна визначити:

- розробку теоретичної концепції, що дозволяє описувати і аналізувати процес психолого-педагогічного супроводу самоактуалізуючої особистості суб’єкта освітнього процесу і його ефективність;

- розробку принципів і методів експериментального вивчення ефективності розвитку самоактуалізуючої особистості в освітньому просторі;

- виявлення етапів впровадження програм психолого-педагогічного супроводу самоактуалізуючої особистості у освітньо-виховний процес, а так само визначення тих факторів і умов, при яких отримує розвиток цілісна структура особистості суб’єкта освітнього процесу;

- визначення ефективної системи оцінки розвитку структурних компонентів самоактуалізуючої особистості щодо кожного суб’єкта освітнього середовища.

Система гіпотез даного дослідження може бути представлена наступним чином:

· розвиток таких якостей особистості, які притаманні самоактуалізуючому суб’єкту, може бути досягнуто за рахунок психолого-педагогічного супроводу суб’єктів освітнього процесу, суб’єктами якого будуть педагоги, учні, батьки й адміністрація освітніх установ;

· система супроводу буде ефективною, якщо основні програми освіти, при збереженні загального змістовного компонента будуть побудовані в логіці особистісно-освітніх творчих циклів, сприятимуть формуванню цілісної самоактуалізуючої особистості;

· процес супроводу самоактуалізації особистості буде ефективним при розробці системного підходу структурно-функціональної моделі, що включає такі елементи, як обґрунтування кваліфікаційних вимог на основі нових професійних стандартів, професійна адаптація та стресостійкість, професійна підготовка, психологічна безпека, контроль за процесом і управління результатами;

· чим вище сформованість мотиваційних, емоційно-вольових, дискурсивних та діяльнісних компонентів структури цілісної творчої особистості, тим вище показники її самоактуалізації.

Список використаних джерел та літератури

1. Долінська Ю. Г. Самоактуалізація особистості майбутнього психолога у процесі професійної підготовки : 19.00.07. – пед. та вікова психологія: дис. ... канд. психологічних наук К., 2000. 200 с.

2. Колпакова А. Н. Креативность и самоактуализация. Пути формирования в контексте личностного развития. LAMBERT Academic Publishing, 2011. 208 с.

3. Мова Л. В. Психологічні особливості забезпечення особистісної самореалізації майбутніх психологів у процесі фахової підготовки : автореф. дис. ... канд. психологічних наук: 19.00.07. – пед. та вікова психологія К., 2003. 20 с.