Психолого-педагогічні умови національно-патріотичного виховання молодого покоління

Вознюк О. М. Психолого-педагогічні умови національно-патріотичного виховання молодого покоління // Всеукраїнська науково-практична конференція «Національно-патріотичне виховання дітей та учнівської молоді в системі роботи закладів освіти: проблеми й рішення» 6 грудня 2018 року м. Сєвєродонецьк 

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДОГО ПОКОЛІННЯ 

У нинішніх умовах модернізації національної системи освіти України та інтеграції її в європейський простір, що супроводжуються створенням нової освітньої парадигми, особливої актуальності набула проблема становлення ціннісних орієнтацій молодого покоління як суб’єкта громадянського суспільства. Оскільки саме сучасна молодь великою мірою підпадає під вплив таких явищ, як глобалізація суспільства, політичні та моральні кризи, нівелювання загальнолюдських цінностей і заміна їх субкультурою.

Тому формування в українського молодого покоління загальнолюдських цінностей й ціннісних орієнтацій набуває в українському соціумі особливої значущості, що викликано сукупністю чинників, провідними з яких, на нашу думку, є: зовнішні, пов’язані з процесами глобалізації й інтеграції, та внутрішні: суспільно-демократичні (пов’язані з розвитком України як незалежної демократичної держави) і соціально-економічні (зумовлені соціальними та економічними змінами, що спричинили певні труднощі та суперечності щодо трактування і розуміння значною частиною молодих людей загальноцивілізаційних вартостей в їхньому житті).

Від рівня сформованості цього базового утворення залежить не лише глибина й стійкість поглядів, переконань і патріотичних почуттів, а й громадянська позиція та соціальна активність особистості, усвідомлення нею місця та ролі в політичному, соціально-економічному й культурному житті свого народу.

Про необхідність звернення до досвіду народу, народних традицій та звичаїв у вихованні молодого покоління зазначається в таких нормативних документах, як Національна доктрина розвитку освіти, Концепція національного виховання студентської молоді, Державна національна програма «Освіта» («Україна ХХІ століття») тощо.

У відповідності до орієнтації на певні цінності, молодих людей можна поділити на три типологічні групи [3].

Перша група – це молоді люди, які віддають перевагу попереднім цінностям, що отримало суспільство від радянської епохи та генерується нині лівими силами. Представники цієї групи підтримують в Україні комуністичну, соціалістичну ідеологію. Ця молодь схильна до протестів, пікетів, акцій непокори під керівництвом старших. У переважній більшості, ці молоді люди не підтримують шлях ринкових перетворень і є прихильниками авторитарної свідомості та симпатизують харизматичним лідерам та вождям.

Друга група – це ті, хто має діаметрально протилежні погляди до прихильників першої групи. Це молодь, яка повністю відкидає цінності минулого, відстоює ліберальну ідеологію та цінності тих суспільств, які мають розвинуту ринкову економіку, високий рівень соціального забезпечення громадян. Зокрема особисту власність на майно. За даними соціологічних досліджень, проведених серед української молоді, майже 2/3 молодих людей вважають себе прихильниками максимального збагачення кожної людини як умови створення багатого суспільства.

Третя група – це молоді люди (їх небагато), для яких характерно не просто заперечення «старого світу», а нетерпимість до будь-яких цінностей, окрім своїх власних. Такий тип молоді вчені визначають як квазіреволюційний, тому, що вони настільки радикальні, що не просто прагнуть розірвати свої відносини зі старим світом, але готові зруйнувати їх. Таким людям властива нетерпимість до накопичення.

Зважаючи на велике різноманіття ціннісних орієнтацій молоді, їх можна поділити на певні категорії, зокрема: інтелектуально-освітні цінності, культурні цінності, політичні цінності.

Мети національно-патріотичного виховання можна досягти шляхом реалізації таких виховних завдань: утвердження в почуттях особистості патріотичних цінностей, поваги до культурного та історичного минулого України; виховання поваги до Конституції України, Законів України, державної символіки; підвищення престижу військової служби як виду державної служби, культивування ставлення до солдата як до державного службовця; визнання й забезпечення в реальному житті прав дитини як найвищої цінності держави і суспільства; усвідомлення взаємозв’язку між індивідуальною свободою, правами людини та її патріотичною відповідальністю; формування етнічної та національної самосвідомості, любові до рідної землі, держави, родини, народу; визнання духовної єдності населення усіх регіонів України, спільності культурної спадщини та майбутнього; формування толерантного ставлення до інших народів, культур і традицій; формування мовної культури, оволодіння і вживання української мови як духовного коду нації [4].

Ефективність національного виховання значною мірою залежить від спрямованості виховного процесу, методів та форм його організації. Пріоритетну роль доцільно відводити активним методам, застосування яких ґрунтується на демократичному стилі взаємодії, сприяє формуванню критичного мислення, ініціативи й творчості. До таких методів відносять: соціально-проектну діяльність, ситуаційно-рольові ігри, соціограму, метод відкритої трибуни, соціально-психологічні тренінги, інтелектуальні аукціони, ігри-драматизації, створення проблемних ситуацій та ситуацій успіху, аналіз конфліктів та моделей стилів поведінки.

У результаті розкриття взаємозв’язку й взаємозалежності між опануванням студентами українськими національними цінностями та розвитком у них національної самосвідомості, було обґрунтовано психолого-педагогічні умови ефективного становлення ціннісних орієнтацій, як складного соціально-психічного утворення в молодого покоління, які полягали у:

- розвитку внутрішньої мотивації (створенні інтелектуального та емоційного фону, який сприяє свідомому та глибокому засвоєнню українських національних цінностей і їх використанню на практиці);

- формуванні українознавчих знань (вихованні ініціативності, самостійності, творчих здібностей студентів, реалізації їхніх талантів, обдарувань і пізнавального інтересу в галузі українознавства; готовності до самоосвіти, самовиховання та самореалізації);

- акцентуванні особливої уваги на поєднанні навчальної та дослідно-пошукової діяльності студентів з метою поглиблення та розширення їхніх знань щодо культурно-історичного розвитку українського народу, закономірностей, напрямів і засобів етнізації особистості;

- використанні системності в навчально-виховному процесі та міжпредметних зв’язків за умов дотримання поетапності та наступності;

- включенні їх у різноманітні види позааудиторної діяльності українознавчого спрямування з урахуванням індивідуальних інтересів і здібностей;

- систематичному діагностування та корекції розвитку національної самосвідомості студентів.

Розроблення психолого-педагогічної теорії, проектування педагогічних систем і змісту та відповідних технологій виховання можуть бути успішними лише за чіткого уявлення про те, на яких засадах ґрунтується взаємодія людини і держави, якого суспільства ми прагнемо, для життя в якій країні готуємо підростаюче покоління, від повторення яких помилок застерігаємо молодь, наскільки правильно розуміємо, що для цього потрібно зробити. Якщо теорія і практика виховання не дають відповіді на питання, як жити гідно й успішно, вони стають непотрібними, а суспільство втрачає свої гуманістичні функції, перестає бути засобом і живильним середовищем для духовного і морального розвитку особистості.

Список використаних джерел та літератури

1. Бех I. Д. Духовні цінності в розвитку особистості // Педагогіка і психологія. 1997. №1. С. 124–129.

2. Здравомыслов А. Г. Потребности. Интересы. Ценности. М.: Политиздат, 1986. С. 202.

3. Актуальні питання ідеології та ідеологічної роботи в українському війську: монографія / [Алещенко В. І., Баранівський В. Ф., Кобзар А. О., Кримець Л. В.]; під заг. ред. В. Ф. Баранівського. К.: «Золоті ворота». 2014. 232 с.

4. Баранівський В. Ф. Освіта і духовна безпека українського суспільства /Вища освіта України: Теоретичний та науково-методичний часопис. № 2. Додаток 1: Наука і вища освіта. Київ. 2013. С. 385–395.