Сучасні різновиди інтелектуальної діяльності в медіасередовищі як базис розвитку медіакомпетентності

Вознюк О. М. Сучасні різновиди інтелектуальної діяльності в медіасередовищі як базис розвитку медіакомпетентності // Права людини в медіаосвіті та медіадіяльності в Україні: матеріали Першої науково-практичної конференції (Київ, 30 листопада 2018 р.). К. : Інститут журналістики, 2018. С. 41–45.

СУЧАСНІ РІЗНОВИДИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В МЕДІАСЕРЕДОВИЩІ ЯК БАЗИС РОЗВИТКУ МЕДІАКОМПЕТЕНТНОСТІ

Визнання того факту, що світ змінився у зв’язку з розвитком інформаційних та комунікативних технологій недостатньо для розробки нових педагогічних технологій, необхідних для підвищення якості сучасної освіти. Напрямки e-Learning (електронне навчання) та медіаосвіти є відповіддю педагогічного співтовариства на складену ситуацію в сучасному інфокосмосі. Вміння орієнтуватися в світі медіа стає найважливішою культурною потребою сучасної людини, а інформаційна грамотність, медіакомпетенція та медіакультура – ключові характеристики її соціально-культурного розвитку.

Медіакомпетентність включає в себе перелік можливостей і умінь, що відносяться до медіа, і які повинні включати в себе вимірювання знань, сприйняття та (відносно активного) використання (масс) медіа. Так Д. Бааке виділяє чотири параметри медіакомпетентності: медіакритика (аналітична, рефлексивна, етична); наука про медіа (інформативна, інструментальна та кваліфікаційна); використання медіа (просте та інтерактивне уявлення); медіапроектування (інноваційне, творче) [5].

Необхідно зрозуміти, як трансформації в інформаційно-культурному середовищі вплинули на світовідчуття та інтелектуальну діяльність сучасної людини, для того, щоб створити засоби навчання, відповідні сучасним культурним змінам. Транформації інформаційно-культурного середовища призводять до зміни основних типів культурно-інтелектуальної діяльності сучасної людини.

Суспільство, що формується за допомогою Інтернет, представляє собою безлику та звільнену від теоретичного мислення сукупність споживачів та носіїв інформації. Навіть володіючи теоретичним мисленням, але поряд з цим на постійній основі «пропускаючись» через даний тип взаємодії, людина цілком ризикує втратити ті можливості, які дозволяють включити її в процеси народження та розвитку знань.

На думку психологів, інформаційне середовище неоднорідне; з недавніх часів в ньому прийнято виділяти так званий кіберпростір. Для нього характерні своєрідні хронотопи, в рамках яких здійснюються специфічні – і тому представляють інтерес для психологічного аналізу – форми людської поведінки. Такого роду «середовищна» поведінка не обмежується пошуком, обробкою та передачею інформації, набуттям та трансляцією знань. В кіберпросторі як елементі інформаційного середовища здійснюється цілий конгломерат людських операцій, основу яких складають пізнавальна, ігрова та комунікативна діяльність.

Надання інформації, доступ до неї, можливість формування інформаційних потоків та їх спрямованість – ті реальні факти, які визначають соціальну самосвідомість особистості, її соціальну роль та статус. Сучасна людина, що знаходиться під впливом безперервно зростаючого обсягу інформації по необхідності, розробляє нові механізми її обробки та усвідомлення. Сучасні дослідники (О. С. Кордобовський, С. Д. Політико) відзначають підвищення ролі прагматики комунікації в інтерпретації інформації. Усвідомлення прагматики інформації (тексту) є однією з первинних умов її адекватної інтерпретації та залучення в когнітивний процес [2]. Особливо це важливо, коли мова йде про медіаповідомлення засобів масової комунікації. Таком чином, спрощення стратегії розуміння можна вважати фундаментальним алгоритмом когнітивного процесу.

Процесс сприйняття інформації сильно залежить від типу комунікації. А. А. Брудний виділяє два типи комунікації. Аксиальна комунікація (від латинського слова «axis» – вісь) об’єднує тих, хто відправляє і отримує точно адресовані повідомлення. Ретиальна комунікація отримала свою назву від латинського слова «rete» – мережа. Кількість одержувачів ретиально спрямованого повідомлення залежить від того, чи знаходилися вони в зоні передачі, і від їх уваги до наповнення повідомлення [1]. Масова комунікація – це сильно технізована ретиальна комунікація.

Комунікація у відкритому інформаційному просторі Інтернету супроводжується також підвищенням суб’єктних ресурсів. Особливості Інтернету дозволяють користувачеві експериментувати з власною ідентичністю, створюючи «віртуальні особистості», які часто відрізняються і від персональної ідентичності, і від реальної самопрезентації користувачів. Віртуальна комунікація задає для користувача максимальні можливості у самовизначенні та безпосередньому самоконструюванні.

Психологічний аналіз даної феноменології в основному центрований навколо проблеми мотивації подібних «ігор з ідентичністю». Він виходить із загального трактування: Інтернет забезпечує людині можливість «втекти з власного тіла» – як від зовнішнього вигляду, так і від індикаторів статусу в зовнішньому вигляді. А, отже, і від ряду базисів соціальної категоризації: статі, віку, соціально-економічного статусу, етнічної приналежності тощо. Відповідно, стверджується, що саме можливість максимального самовираження аж до невпізнаваної самозміни є однією з поширених мотивацій Інтернет-комунікації у найбільш активних її учасників.

Дорослі, які використовують раціональне мислення, відразу намагаючись «зрозуміти» комп’ютер поступаються в швидкості початкового оволодіння ним дітям, які маніпулюють його можливостями як зовнішніми предметами і з незвичайною для дорослого швидкістю навчаються комп’ютером користуватися. Термін маніпулювання міцно увійшов в термінологію сучасного програмування. Маніпулювання медіаресурсами здійснюється при проектуванні електронних освітніх ресурсів. У психології маніпулювання пов’язують також з творчою (креативною) діяльністю. Утворення нових думок здійснюється завдяки здатності маніпулювання образами. Повсюдна візуалізація та інтерактивний режим самі по собі є інтелектуальними інструментами маніпулювання.

У процесі маніпуляції будь-якими об’єктами людина набуває периферичне або інструментальне знання, тобто знання деяких конкретних елементів, усвідомлюваних не самі по собі, в лише за допомогою їхнього осмислення того цілого, на якому зосереджено нашу увагу. Звідси випливає, що у всіх випадках, для того щоб оволодіти мистецтвом пізнання і дії, недостатньо одних лише приписів та вказівок, недостатньо також навчитися виконання будь-яких їх окремих фрагментів – необхідно ще придбати спеціальний навик ефективної їх координації. Пошук та маніпуляція інформацією стають провідними діями користувача Інтернет. Неосмислена, чисто технічна маніпуляція одержаною інформацією з Інтернету, стала з іншого боку трендом сучасної освіти. Одне із завдань педагогічного проектування електронних освітніх ресурсів полягає в тому, щоб сприяти розвитку здатності усвідомленого маніпулювання інформацією для розв’язання навчальних і практичних завдань.

Важливим аспектом маніпуляції з інформацією є фрагментація знань [4]. Величезна кількість інформації викликала в практиці навчання потребу звертатися не тільки до повних текстів, а й до їх фрагментів, що містять інформацію із тем. Особливо важливим це стає при розробці електронних навчальних ресурсів і об’єднуючих їх медіаосвітніх середовищ.

Під спроектованим медіаосвітнім середовищем, у вузькому сенсі, будемо розуміти організоване інформаційно-освітнє середовище як педагогічну систему, з максимальним залученням для цілей навчання сучасних засобів медіа, що використовуються як повноправні засоби педагогічного процесу і є компонентами педагогічно спроектованих електроних освітніх ресурсів, які є ключовими складовими цього середовища. Таке медіаосвітнє середовище може бути реалізоване як локальна освітня комп’ютерна мережа, що має можливість виходу в регіональні та глобальні комп’ютерні мережі.

Проектувальник електронних освітніх ресурів повинен навчитися маніпулювати фрагментами знань для досягнення головної педагогічної мети – розвитку особистості в процесі оволодіння компетентностями. Відмінність педагогічно спроектованого медіаосвітнього середовища від відкритого інформаційного простору полягає в наявності мети та її усвідомленості.

Різновидом усвідомленої маніпуляції є авторизація. Процеси створення і ведення гіпертексту в англомовній літературі отримали назву authoring (авторська діяльність, авторизація). Предметом авторизації може бути трансформація звичайного текстового документа у гіпердокумент, створення електронної бібліотеки гіпердокумента, виклад деякого оригінального матеріалу відразу в гіпертекстовій формі, аналіз і синтез бази знань тієї чи іншої проблемної області.

Навігація є центральним поняттям концепції гіпертексту і означає управління процесом переміщення в гіперпросторі з довільного вузла відправлення у вузол прибуття. Специфічною складовою навігації є броузінг. У гіпертекстовій літературі термін броузінг використовується як багатопланове поняття: процес швидкого проглядання гіпертекстових документів або гіпертекстової бази даних з метою пошуку певної інформації, але не її зміна; здатність людини сприймати інформацію в процесі біглого перегляду.

Помічено, що броузінг стимулює творче мислення і, що в процесі броузінга може виникати ефект «творчого осяяння», який може бути настільки сильним, що змусить радикально змінити мету броузінга. Броузінг здійснюється в процесі навігації по встановленим зв’язкам. Багатство встановленої системи зв’язків залежить від знань, якими володіє автор (розробник) гіпертексту і від його здатності створити гіпертекст, орієнтований на різні категорії користувачів і на різні завдання, заради яких створюється гіпертекстове інформаційне середовище. Це дуже трудомістка творча робота, критичне значення для виконання якої має інструментальний комплекс авторизації [3].

З огляду на сказане, можна зробити висновок, що особистісно-орієнтовані електронні освітні ресурси повинні: забезпечувати користувачеві широкі можливості для авторизації досліджуваного курсу; дозволяти зберігати фрагменти текстів; запам’ятовувати освітню траєкторію в просторі електронних освітніх ресурсів; використовувати медіаресурси електронних освітніх ресірсів на власний розсуд тощо.

Таким чином, поряд з традиційними інтелектуальними діями: рефлексією, пошуком, вибором та комунікацією, в медіаосвітньому середовищі провідними діяльностями стають відносно нові види інтелектуальної діяльності такі як маніпуляція, авторизація та формалізація. Розробка сучасних електронних освітніх ресурсів, орієнтується на традиційні педагогічні категорії: знання, вміння, навички, становлення та традиційні види інтелектуальної діяльності. Однак ефективні освітні ресурси повинні дозволяти особистості опановувати тими культурними практиками, які вимагає від людини сучасне суспільство.

Медіакомпетентність та пов’язана з нею діяльність як раз і є таким сучасним орієнтиром при створенні електронних освітніх ресурсів. Причому поняття медіакомпетентності розширюється за рахунок використання нових цифрових технологій, що дозволяють маніпулювати із зображенням, звуком, гіперпосиланнями і текстом.

На наш погляд, сучасні електронні освітні ресурси повинні дозволяти особистостям здобувати таку компетентність за рахунок можливості реалізувати свої культурно-інформаційні потреби засобами, наданими електронними ресурсами та освітнім середовищем в цілому.

Список використаних джерел та літератури

1. Брудный А. А. Психологическая герменевтика. М.: Лабиринт, 1998. 336 с.

2. Кордобовский О. С., Политыко С. Д. Человек в информационном пространстве URL: http://www.courier.com.ru/humanities/html/216/html

3. Медіакультура особистості: соціально-психологічний підхід: Навчально-методичний посібник / За ред. Л. А. Найдьонової, О. Т. Баришпольця. К.: Міленіум, 2010. 440 с.

4. Якубайтис Э. А. Фрагментация знаний // Открытое образование. 2002. № 5. С.76–79.

5. Baacke D. MedienKompetenz: Theoretisch erchliebend und praktisich folgenreich In:Medien+erziehung. 1999. pp.7–12.